Дивлюся в небо і душа радіє,
Воно безмежне й стільки там краси…
Воно то сіре, то нараз синіє
Й лунають в нім пташині голоси…
То хмарки в ньому пишні і біленькі,
А то наплинуть темні і сумні.
То враз розтануть, зробляться тоненькі,
І стануть небеса ясні-ясні…
А то чарівні з’являться картини,
І в небі стане справжня дивина.
Цікаве небо завжди для людини,
Бо це ж природа вічна і жива.
А то у небі блискавка крилата
І грім гуркоче. Хмара, як гора…
То враз розверзлась туча волохата
І дощ періщить, наче із відра…
То стихне все й веселка заясніє,
Краса така — очей не відвести!
А чорна нічка зірочки посіє,
І враз опинишся у казці ти.