Привчились якось жити без любові,
Байдуже споглядаємо на все.
Несемо негатив у кожнім слові,
А час нестримно нас вперед несе.
І стало звичкою уваги не звертати
На тих, хто поруч, може і в біді.
Ніхто не хоче навіть запитати…
Всі судять всіх — старі і молоді.
Важкі часи сьогодні в нас настали,
Колись у душах людяність жила.
Колись ми всім-усім добра бажали,
Любов і совість у серцях була…
А зараз що? Тепер усе за гроші,
Всьому тепер — копійка голова…
На жаль це так, це так, мої хороші.
Куди поділась людяність жива?
Так, в нас війна і стало важко жити,
Тим більше треба добрість в світ нести.
Сиріт сьогодні треба захистити
І людяними в білий світ іти.
Комусь уваги більше приділити,
Сказати добре слово від душі.
Й любові, ну, хоч крихітку вділити…
Тож в мушлі замикатись не спіши,
А до людей іди, бо ж всі ми люди…
Буваєм під конем і на коні…
І завтра так, як є, уже не буде.
Прийдуть хвилини гарні чи сумні…
Тому в житті, як на широкій ниві —
М’яка травичка, поруч колючки…
То ми сумні, то враз уже щасливі…
Все може повернутись навпаки.