Втрачаємо сьогодні Україну

Хіба ще бомби атомні потрібні,
Як знищено і так усе до тла?
І села вже на привиди подібні,
Й до них дорога мохом поросла.
Скрізь кропива жалюча двометрова,
І будяки привільно зацвіли.
А тут же місцина була чудова,
Ще так недавно люди тут жили,
Народжувались, вчилися, кохали,
Ростили діток і до мрії йшли…
Вони трудились, мріяли, співали,
У доброті та злагоді жили.
А зараз що? Садочки повсихали
Без людської турботи і тепла,
А хто лишився — геть байдужі стали,
Нема колись веселого села.
Де сміху й щастя так було багато,
Народжувались генії в селі,
Щаслива пісня ввись неслась крилато,
Й жили тут люди в радості й теплі.
А вже нема… Хатинки почорніли,
Нема в селі дітей малих, нема…
Ті, хто лишився, зовсім збайдужіли
І в душах порожнеча та зима.
На вулицях освітлення немає,
Бредуть понуро всі у темноті.
І вже душа не мріє, не співає,
Нема мети святої у житті.
Розруха і занепад — це жахливо.
Але ж раніше люду тут було!
Сміялися, жили собі щасливо,
Та нанівець давно усе зійшло.
І ми втрачаєм не лише хатину,
Й не лише стежку, що у світ вела.
Втрачаємо сьогодні Україну,
А душу нації лишаєм без тепла.

Подякувати автору

картка Приватбанку

5168 7422 2562 7797

Красоткіна Надія Григорівна