Печаль в душі постійно виникає,
Бо стільки в цьому світі люті й зла,
А як цього позбутись, хто те знає…
А я ж завжди веселою була,
З надією у світі гомінкому
І з мрією, що в серденьку жила.
І не бажала зла в житті нікому,
Привітною до кожного була.
Та світ змінивсь, війна розпочалася,
Хлюпоче зло, мов чорне джерело.
Яка ж бо доля нам страшна далася…
Життя б чудовим бути в нас могло,
Та не судилось. Ворог нас вбиває
За що? Чого? І наша в чім вина?
Вся Україна у вогні палає
І чашу горя ми п’ємо до дна.
Бо ворог б’є, руйнує все безжально,
Вмирають діти у солодкім сні.
Тож на душі так сумно і печально,
А за вікном летять пташок пісні…
І вся земля убралася у квіти
І шле тепло нам сонечко здаля.
А на війні дорослі наші діти…
Від болю стогне матінка земля.