Від квітів дивних серденько світліє.
Бо ж гарні всі — великі і малі.
На них поглянеш і душа радіє,
Бо квіти — справжня усмішка Землі.
Вони повсюди — у дворах, у лісі,
На скелях, в полі, в горах, всюди є!
І на могутнім дубі, й на горісі,
Й говорить кожна квітка про своє.
Несе красу і ніби промовляє
Про пору року і прийдешні дні.
Дарує радість, тихо зустрічає
І почуття пробуджує ясні.
Несе усім чарівні первоцвіти,
Як зійде сніг, пробудиться земля.
Земля чарує, хочеться радіти,
І йти у ліс, у сонячні поля…
Відчути щастя, перші аромати,
Тепло відчути, що від сонця йде.
І хочеться цей дивосвіт пізнати.
Немає ж кращого у Всесвіті ніде…
Земля так щедро квіти нам дарує
І ціле літо вся вона цвіте!
Тож формами та кольором дивує,
А все таке казкове, непросте…
А прийде осінь — золотим все буде
Та інші квіти зацвітуть тоді.
І знову дивуватимуться люди,
Малі і старші, й зовсім молоді…
Бо квіти будуть навіть у морози,
Коли від холоду посивіє трава…
А хризантемам не страшні погрози,
Бо квітка гарна, ніжна і жива.
Та і тоді, як сніг усе накриє,
Й метелиця над світом замете.
Під снігом тим про сонце квітка мріє,
А зійде сніг — підсніжник зацвіте.