Надія Красоткіна

Час — невблаганний: творить і руйнує,
Летить кудись і вороття нема.
Хоч поступу його ніхто не чує,
Та ми у світі, мабуть, недарма…
Бо кожен з нас якусь роботу має,
Щось в світі творить, вносить щось своє…
І якось на події ці впливає,
Від кожного якась віддача є.
То ж треба жити і життю радіти,
І доброту у білий світ нести.
Бо ми усі у цьому світі — діти.
То ж треба з вдячністю і радістю іти.