Пора осіння… Роздумів пора…
До цього вся природа нас схиляє.
Відбігло літо, відійшла жара
І вже частенько дощик накрапає.
І подумки вертаєш в ті літа,
Де ще була весна і цвітом грала,
Безпечна юність, гарна, і проста
Тобі надії й мрії дарувала.
Де все так просто й зрозуміло все,
І ти летів у світ на крилах мрії.
Та час нестримно нас кудись несе,
Хоч залишає ще якісь надії.
Та вже на осінь схожа ти й сама,
Хоч ще летиш, летиш і не здаєшся…
Та намагання всі твої дарма,
Не так і дзвінко ти уже смієшся…
І коси побіліли, мов зима
Накрила снігом… Але що робити?
Та й виходу ніякого нема,
Як просто жити, жити і любити…