Війна триклята, що ж ти наробила?
Нам долю зруйнувала до без меж!
Любов і щастя, радість в нас украла,
Та сподівання, мрії наші теж…
Війна страшні нам нанесла удари —
В руїнах села і міста стоять…
А у скількох дівчат нема вже пари…
Бо їхні суджені — в землі лежать.
Де не поглянь, тепер одні могили.
Між ними вітер сум і біль поніс.
Ті воїни дітей не народили,
Пішли їх долі просто під укіс…
І в їх дівчат майбутнього немає,
Бо голосом дітей не задзвенить.
І плаче Небо, і Земля ридає,
І тужно так осінній ліс шумить.