Суцільні в небі непроглядні хмари,
І просвітку для сонечка — ніде…
А на землі війна, біда, удари…
Понуро Смерть безрадісна бреде…
Вона втомилась данину збирати,
Та й скільки можна? Сили вже нема…
Осіннє листя б їй в вінок сплітати,
А тут смертей невидима пітьма…
Та й не вона біду цю спричинила,
Війну цю росіяни почали…
Це ж люди білий світ комусь закрили,
І ненависть криваву розвели…
А Смерть сама нікого не займала,
Приймала тих, хто йшов сам по собі…
Вона й сама від страху заклякала,
Й годинами стояла у журбі,
Як бачила оці страшні жахіття,
Як рвалась на шматочки тут земля…
Невидиме створилось лихоліття,
Вбивали стариків і немовля…
Та гинули й самі в нестримній люті,
А Смерть лише стояла в стороні,
Від страху й болю — руки й ноги скуті…
Вона не брала участі в війні…