Як Україну знищили паскуди,
Зруйновані і села, і міста…
Покинули місця обжиті люди
І доля в них, звичайно, непроста.
Все зруйнували іроди прокляті,
Все, що нажите протягом життя.
А до роботи ж ми були завзяті,
Та й будували всі для майбуття,
Щоб дітям власним щось могли лишити:
Хатину, сад і поле край села…
Щоб наші діти краще стали жити,
Щоб доля в них щасливою була.
Та от війна… І вже нема нічого…
Неспокій в серці, туга в нім одна.
А десь й з родини вже нема нікого,
Бо всіх забрала в засвіти війна.
Така пора. Війна — найгірше лихо…
А ми ж до миру прагнули завжди.
Щоб мир і спокій, і було скрізь тихо,
Й ніде не стало горя і біди.