Війна… Війна… Яке це справді лихо,
Вона біду і горе всім несе.
Як добре, коли в світі мирно й тихо,
І рідну землю вибух не трясе,
А залітає пісня солов’я до хати
Та аромат чарівної весни.
У щасті й радості лягають люди спати
І ніжні почуття приходять в сни.
То ж можна мріяти, сміятися, любити,
І мандрувати людям по Землі.
І можна так красиво в світі жити:
У щасті й радості, в любові і теплі.
І милуватися чарівною весною,
Дітей ростити і творить красу.
А світанковою чудовою порою
Босоніж йти, збиваючи росу…
Зерном добірним землю засівати,
Щоб хлібець був на кожному столі.
І щось нове в науці відкривати,
Добро творити на святій Землі.
Та світ воює, і земля палає,
І гинуть людські доньки і сини.
І мак червоний в полі зацвітає,
Як кров гаряча — наслідок війни…