Комусь війна як мати рідна,
Та лише не для матерів.
Бо ж мати вбита горем, бідна,
В молитві за своїх синів
І день, і ніч. Їм просить долі,
Здоров’я, щастя і життя.
Бо десь сини у чистім полі
Й чи є у них те майбуття...
А їм би в світі цім радіти,
Сміятись і ростить дитя.
А їм би жити, жити, жити!
Та обірвалося життя.
І ось без руху, без кровинки
Лежить красивий молодий.
Немає в матері дитинки...
А де ж він рідний, дорогий?
Нікому вже до нього діла,
А як же сміх його дзвенів!
Душа на небо відлетіла —
Нема у матері синів...