Летить сніжок і на бруківці тане,
Бо вже весна і від землі тепло.
З-під снігу ніжно квіточка прогляне,
Щоб веселіше на душі було.
І все б нічого, та війна лютує,
Біду і горе, смерть страшну несе.
І кожна мати плаче і сумує…
Бо діточки для матері — це все.
Сини і доньки… Вам би жити й жити,
А тут війна, години навісні.
А вам би танцювати і любити,
А не палати у страшнім вогні.
А вам би всім зірки з небес знімати
Та мріяти, сміятися у сні.
Учитися, співати і кохати,
І думи мати щирі та ясні.
Але війна… Вона усе забрала,
Надії світлі, мрії чарівні…
Війну Росія клята розв’язала
І Україну нищить ночі й дні.
Якій же треба бути сволотині,
Щоб убивати мир, вести війну…
Закреслити усе життя людині,
Весь світ тягти у пастку надстрашну…
Невже орда цього не розуміє?
Вони ж самі тут гинуть на війні…
Добра нема в них, серце не ясніє,
А душу віддали всі Сатані.