Вірші для ранкового спілкування дітей

Один дзвінок незнайомого учителя наштовхнув мене на цікаву роботу.

Переглядаючи освітянські напрямки навчання і виховання, мене привабили матеріали про ранкові зустрічі з дітьми. Хоч я вже і відійшла від педагогічної роботи, але вид ранкового спілкування мене дуже зацікавив своєю свіжістю, теплом, спокоєм. Я уявила, що це б могло принести навіть дуже хороші результати як для кожної дитини, так і для учнівського колективу в цілому. Сьогодні, мабуть, дуже важливо настроїти дітей на навчання, на перебування в класі, в школі, серед людей, щоб бути рівноправним членом учнівського колективу, щоб відчути тепло людських стосунків, любов свого вчителя і дітей до себе, їхнє добре ставлення, турботу, а також віддати друзям часточку свого тепла, адже це надзвичайно важливо для кожної дитини, навіть просто необхідно. А на ранкових зустрічах можна розвивати будь-яку тему, багато розповісти дітям того, що не включає навчальна програма, вчити висловлювати свою думку, розвивати мову, збагачувати словниковий запас дітей, поповнювати знання новими фактами, вчити жити в колективі, бути добрими, чуйними, відвертими, приязними… А щоб ці коротенькі зустрічі були колоритнішими, можна використати вірші, відповідно до теми.

Я пропоную такі, але це можуть бути і сотні інших, які ви можете використати для ранкового спілкування з дітьми.

* * *

Ніченька світліє, зірочка згасає,
Небо рожевіє. От уже й світає.
Сонце піднялося, землю освітило.
То ж і ти, дитино, теж берись за діло.

* * *

Озвався ранок сотнями пісень,
Співає поле, ліс і гори, й ріки!
Так починається весняний день.
Було так завжди й буде так навіки.

* * *

Добридень, гори, ліс, ставки, поля!
Добридень, люди! Щастя вам і долі!
Почався день, прокинулась земля,
І заспівав веселий вітер в полі.

* * *

Над річкою веселка зайнялася.
Така красива — всі в ній кольори!
Містком чарівним в небо піднялася
Й дарує казку діточкам згори.

* * *

Де сонечко пригріло, квітка зацвітає,
Сніги зійшли, в долину потекли.
Людей весна чарівна так вітає,
Щоб всі красу побачити могли.

* * *

Природа надзвичайна, дивовижна!
Пером красу таку не описати!
Зелена літом, взимку білосніжна,
А навесні і восени — крилата…
Чому крилата? Прилітають птахи!
Як тільки сонечко заграє навесні.
І оживають приспані комахи,
І линуть звуки й чарівні пісні.
А восени на південь відлітають
Пташки відважні, в теплії краї…
Пташок листочки жовті проводжають
Й за ними вдаль летять ліси й гаї…

* * *

Краса у квітці і краса в травині,
Вона в сріблястих росах ожива.
Красу потрібно бачити дитині,
Щоб оживали думка і слова.
Щоб їй про це хотілось говорити,
У рідній мові передати все…
У ріднім слові радість відтворити…
То ж слово наше хай красу несе!

* * *

Заплакали хмари і все посіріло,
А небо нависло, повсюди вода…
Та дощик помив всі листочки уміло.
Хоч сонця немає, та це не біда!
Бо діти не люблять під дощ сумувати,
Нам сум ні до чого, учитися час!
То ж будемо дружно усі танцювати,
Під ритми дощу, що створив він для нас!

* * *

У чисте небо, діти, подивіться…
У синь небесну очі підведіть!
І усміхніться небу, посміхніться,
Й запам’ятайте цю чарівну мить.
Бо небо кличе серденько крилате
І заворожує, бентежить, зве у даль.
Воно бездонне, казкою багате…
Хоч і не кожен злине ввись, на жаль…

* * *

Промінь сонця візьми у долоньку маленьку
Й до грудей своїх ніжно його притули.
Хай любов з добротою цвітуть у серденьку,
А тоді їх до іншого серця пошли.
Подаруй всім тепло свого серця, дитино,
І ніколи не кидай нікого в біді.
Прийде щастя до тебе тоді неодмінно,
Світла доленька буде у тебе тоді.

* * *

Йде весна-красуня по моїй землі,
Ген, у синім небі линуть журавлі.
Прилітають птахи в ріднії краї,
До свої гніздечка, на поля, в гаї.

* * *

Частіше, діти, в небеса дивіться,
Там стільки дива, казки і краси!
І сонце ніжно променем струмиться,
Й пташок весняних чисті голоси.
Там грім гуркоче, блискавка стрибає,
Хмаринки білі творять чудеса!
Веселка свій місток перекидає…
В безмежнім небі завжди є краса.

* * *

Липкі листочки визирнули сміло,
Бо вже тепло повіяло тривке.
Від квітів в лісі стало просто біло
Й повітря чисте, млосне і п’янке…

* * *

Листочків на деревах ще немає,
Дерева в лісі голі всі стоять.
А килим з квітів землю покриває,
Й до них комашки радісно летять.

* * *

Йшов довго дощ, кругом калюжі сірі,
Промокло все: і небо, і земля.
Сховалися у норах дикі звірі,
Розмокли та розм’якли всі поля.
Та якось враз калюжа засиніла,
І зайчик сонячний прогнав від неї зло.
Природа заблищала, заясніла,
В калюжі враз довкілля зацвіло.

* * *

Над полем жайворон сміється,
Чим вище в небо він летить,
Тим красивіша пісня ллється,
В небесній синяві дзвенить.

* * *

Прилетіла ластівка до мого вікна,
Бо розквітла радісна й сонячна весна.
Запашіли квітами і ліси, й поля,
І радіє цвітові та пісням земля.

* * *

Побільшав день, а ночі потемніли,
Бо сніг з полів уже водою сплив.
Шпаки вернулися, недавно прилетіли
І світ засяяв, ніжно завеснів…

* * *

Весняна водичка розлилась в низинах,
Не впізнати річку нашу чарівну.
І вербові котики на тонких лозинах
Сповістили світові про п’янку весну.

* * *

Добрий день, моя земелька-мати!
Небо голубе, тобі палкий привіт!
Вже пора прийшла весну стрічати,
Розкривай обійми, милий світ!

* * *

Зимою надворі стояла повна тиша,
Було всім холодно й незатишно було.
Та ось весняний вітер знову дише,
Від сонечка полинуло тепло.
Світ завеснів, порозквітали квіти,
І звуками наповнилась земля.
Пташкам пора додому вже летіти,
Вертатися до гнізд своїх здаля.

* * *

Вже вистромила списики травичка,
На кожному із них блищить роса.
Ну, що б здавалось, це лише водичка,
Але яка в росинках цих краса!
Весь білий світ у крапельках відбився!
Вони блищать, переливаються усі.
В них промінець веселий заструмився
І залишився жити в цій красі!

* * *

У всіх народів є слова вітання,
Вони повагу і любов несуть.
При зустрічі хороші побажання,
Завжди людську відображають суть.
То ж поговоримо про це, щоб знати,
Які потрібно говорить слова.
І як належить правильно вітати,
Щоб це запам’ятала голова.

* * *

У світі є культура спілкування.
Народів скільки — стільки є ідей.
Вона включає і слова-звертання,
З якими ти приходиш до людей.
Тому слова повинен говорити,
Які приємність людям принесуть.
Їх через серце маєш пропустити,
Бо криється в словах велика суть.

* * *

Люби себе і завжди поважай,
Не нагороджуй інших тумаками.
Поганих слів ніколи не вживай,
А ранок зустрічай з піснями.

* * *

Якщо себе людина поважає,
То інших скривдити не зможе.
Якщо у серці люті, зла не має,
Тоді веде себе красиво й гоже.
То ж до культури ти себе привчи.
Учися гарно в колективі жити.
Хай щось не так — ніколи не кричи,
Не лайся і не бийся, вчись дружити.

* * *

Хто вміє слухати, той буде більше знати,
Бо інформація сама до нього йде.
Вчись слухати і чути, вмій змовчати,
Бо щось пропустиш, не знайдеш ніде…

* * *

Ви хочете, щоб вас любили, діти?
Звичайно! Без любові — не життя.
Про це ми будем з вами говорити
І жити вчитися в любові, без тертя.
Щоб не приваблювали ні погані вчинки,
Слова нещирі зовсім відійшли.
Росла повага і до матері, й до жінки,
Щоб ви культуру у собі несли.

* * *

Доброго дня вам, учителю й друзі!
Світла всім, щастя людського, тепла!
Ми всі зібрались в тісненькому крузі,
Щоб поміж нами взаємність була,
Дружба і щирість та слово привітне
Добрість, довіра та щирість завжди.
Все це хай буде, хай пишно розквітне,
Хай лиш ніколи не буде біди.

* * *

Ми заходимо в школу раненько,
Лиш встає світанкова зоря.
І беремось до книжки хутенько,
Щоб відкрити річки і моря,
Зрозуміти природу й людину,
Пізнавати наш світ спішимо.
Крок за кроком вчимося невпинно.
Ми до знань, ми до знань летимо.

* * *

Наш світ чарівний, наче гарна казка,
У ньому дива стільки — не злічить!
Пташиний спів і мами щира ласка,
І подиху весни чарівна мить.
Небесна синь, що вдаль до себе кличе,
І шум лісів, і вітерець з полів…
Ключ журавлів, що в небесах курличе,
І жайворонка ніжний переспів…

* * *

У цім житті потрібно добрим бути,
Щоб поруч з вами легко всім було.
Людину треба часом пригорнути,
Віддати їй любов свою й тепло.

* * *

Я подам тобі руку, щоб, бувало, не впав,
Обніму тебе ніжно, щоб ти не страждав.
Слово тепле скажу, щоб від дум вберегти,
Щоб зі мною тобі було легше іти.

* * *

Промінчик сонця землю зігріває,
Все починає від тепла рости.
І гарна квітка в полі зацвітає…
То ж будь чарівним промінцем і ти…

* * *

Посміхнися і весело стане з тобою
Всім, хто поруч по звивистій стежці іде.
Стане днина привітною і осяйною
І не буде тривоги і суму ніде.

* * *

Усмішка, як сонечко, хай на личку сяє
І цвіте, як квіточка, чи дзвінка роса.
Хай чарівна усмішка друзів всіх вітає.
Усмішка на личку — це ясна краса!

* * *

Встав раненько — посміхнись,
Бо чудово в світі жити!
В синє небо подивись
Й починай добро творити!

* * *

У світі стільки є загадок і краси,
Відразу просто не збагнути…
А ти тепло й любов у світ неси,
Щоб добрим і потрібним бути.

* * *

Слово, діти, не полова,
А язик — не помело!
Так учіться говорити,
Щоб всім затишно було.

* * *

Чарівне слово, діти,
Всім треба говорити,
Воно велику силу має —
Душа від нього оживає.
Людина доброю стає,
Така у слові сила є!

* * *

Прокинувсь вранці — усміхнись,
І подивись в небесну вись.
Там стільки сонечка й блакиті
Й багато радості у світі…
А на землі — своя краса,
Блищить під сонечком роса.
Ось квітка пелюстки відкрила,
А он горобчик чистить крила.
А в небі хмаронька пливе —
Усе в гармонії живе.
То ж ти також зимою й літом
Живи в гармонії зі світом.

* * *

Як живеться тобі, моя люба дитино?
Чи любов’ю заповнене серце твоє?
Ти учися старанно, трудися невпинно,
В цьому є перевага і щастя твоє.
А любов, доброта нас усіх окриляє,
І наснагу, та мудрість людині дає.
Хто любов й доброту в своїм серденьку має.
В того мудрість свята й досконалість вже є.

* * *

Сьогодні дощик надворі,
Немає сонечка вгорі.
Дощ у віконце стукотить,
Нам заважає вірш учить.
Та досить дітям заважати,
Ми всі почнемо танцювати.
Бо ритм дощу відчути зможем
Нам в цьому дощик допоможе!
І раз-два-три, і раз-два-три!
За нами кожен повтори!
У вікна краплі стукотять,
А наші ніжки тупотять.
І раз-два-три, і раз-два-три!
За нами кожен повтори!

* * *

Доброго вам ранку, мої любі діти!
Час прийшов учитись, час прийшов радіти.
Бо знання у світі — це велика сила!
Лиш знання і мудрість надають нам крила!

* * *

Той, хто має знання — не бреде навмання,
Він до цілі іде й за собою веде.
І не знає біди — переможець завжди!
То ж і ти не лінись, за науку берись!

* * *

Знання здобути — нелегка це штука:
Терпіння треба й сили, щоб іти.
Та помічна тоді стає наука,
Як треба вихід з ситуації знайти.
Бо, хто все знає, той і мур зламає,
Учення ж світло, а невчення — тьма.
Учений словом у бою перемагає,
Невченим місця в світові нема.

* * *

Чого навчився, за плечима не носити —
Знання і розум завжди при тобі.
Розумному у світі легше жити,
Бо він перемагає в боротьбі.

* * *

Чого Івась в дитинстві не навчивсь,
Того Іван уже не буде знати.
То ж за навчання змалечку берись,
Щоб потім у житті не жалкувати.

* * *

На ринку розум людям не придбати,
Без розуму і золото — болото!
Свій розум треба змалку набувати
І розвивати до знання охоту.

* * *

Пташку красить пір’я кольорове,
Всіх тоді захоплює вона.
Красять же людей — знання чудові
Й доброта, і людяність ясна.

* * *

То ж вік учись і гарно вік живи,
І пам’ятай, що розум, більше може...
До булави ще треба й голови,
Тоді тебе ніхто не переможе!

* * *

Писати, то не язиком плескати,
Тут треба потрудитися, як слід.
Бо силу волі й мудрість треба мати,
Щоб від руки лишився гарний слід.

* * *

Я завжди читаю, до книжок берусь,
І ніколи не сиджу без діла.
Не кажу «не вмію», а кажу «навчусь»,
Бо знання — це для людини сила!

* * *

Мудрим ще ніхто не народився,
Всі приходять нетямущими у світ.
Мудрий той, хто усьому навчився
Вже з маленьких, із дитячих літ.

* * *

Самі знання не йдуть до нас ніколи,
Їх здобувати треба раз у раз.
Навчатися, ходити в різні школи,
Тоді і результати будуть в нас.

* * *

На те коня й кують, щоб він не спотикався,
На те хлопчину вчать, щоб розуму набрався.
Щоб по життю ішов упевнено і сміло,
Бо мудрість і знання — то є велике діло!

* * *

І сила перед розумом зникає,
Щасливий той, хто розум має.
Про лінь забудь і вчися працювати,
Щоб у житті розумним стати!

* * *

Розум ліпше, як готові гроші,
Розум завше виведе з біди.
То ж усі знання в житті хороші,
Вчися здобувати їх завжди!

* * *

Щоб чогось навчитись — треба потрудитись!
А лінь людська — страшна біда.
То ж треба дітям працювати вчитись,
Бо без труда нема плода.

* * *

Встало сонце, темінь розігнало,
Освітило гори і поля.
Враз краси відкрилося чимало.
І зраділа сонечку Земля.

* * *

Спохмурніла осінь, скинула листочки,
Без плодів лишились і сади, й лісочки.
Холод наступає, треба запасатись,
До морозів лютих треба готуватись.
Їжачкам, ведмедям нору готувати,
Щоб було зимою в ній тепленько спати.

☼ Подякувати автору ☼

картка Приватбанку

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Переказ з Приватбанк

Переказ з iPay.ua

Переказ з EasyPay

Переказ з Portmone

Переказ з Банк Південний

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube