Надія Красоткіна

А—Я

Вітряний ранок

Холодний вітер злісно завиває,
Несе нам прохолоду звіддаля,
І до земельки квіти пригинає,
Та рве і крутить різко все гілля…
Такий от ранок видався нівроку,
Хоч сонце сяє, а тепла нема.
Вітрисько не дає зробити й кроку,
Йому весна дивується й сама…
А небо чисте, просто синьооке,
Такий там простір, велич і краса…
Воно бездонне і таке високе,
Що творяться у ньому чудеса…
Бо раптом може народитись казка,
Що білими хмарками пропливе.
І може бути веселкова ласка…
То в ньому буря чорна оживе
І загуркоче грізними громами,
А блискавка проріже небеса…
То усміхнеться зорями-свічками…
Там може бути тиша і краса…
Але сьогодні велич несказанна,
Безмежна синява й хмарок ніде.
Краса чарівна, наче первозданна,
Лиш буйний вітер пісеньки веде…