Глибока осінь… Та хіба ж не диво?
В туманах ранки, низько небеса…
Все листям встелене довкіл красиво,
А в квітах вся земля! Чи ж не краса!
Хоч прохолода і тепла немає,
Дощі частенько, сирість надворі.
І сонечко так рідко проглядає.
Частіше хмари дощові вгорі…
Та все одно милують серце квіти,
Їх ще багато пізньої пори…
Навколо глянеш — є чому радіти,
Бо тішать очі різні кольори!
А часом вітер грізно завиває,
Страшить людину ночі темнота…
Тож восени по-всякому буває,
І чорна темінь й денна яснота…
А на деревах листячка немає,
Гілляччя голе просто в небеса…
Й красу усе це неповторну має,
В картині кожній — диво, чудеса…