Глянь, мій сину, вже скоро народиться день.
Гаснуть зорі, на сході світліє.
І полинуть у небо десятки пісень,
І Земля засміється, зрадіє.

Заблищить, заіскриться в промінні роса,
Усміхнуться до сонечка квіти.
І відкриється людям безмежна краса,
Щоб сміятись, радіючи, жити.

Чуєш? Линуть у Всесвіт пташок голоси,
Ліс співає, і поле співає.
Від веселих пісень і п’янкої краси
У людини душа завмирає.

Подивися уважно і запам’ятай:
Це довкілля чарівне, дитино.
Це Земля наша рідна, чудовий наш край,
Мила серцю — твоя Україна!

Подивися, яка Україна твоя,
Вся зелена, квітуча, музична.
І летять в саме серце пісні солов’я:
Ця краса і мелодія — вічна!

Глянь, синочку, а як же сріблиться роса!
Ніби скрізь діаманти коштовні!
А навколо така первозданна краса...
Он джерельця водичкою повні.

Ось прокинувсь метелик і в небо зліта.
Хочуть квіти пелюстки розкрити.
А Земля, кажуть люди, і справді свята,
І не можна її не любити.

Зрозумій, мій синочку, хоч ти ще дитя,
Що Земля це колиска і мати.
Бо вона всім — усім нам дарує життя,
То ж не можна її не кохати...