Нахлинув сум, неначе хвиля в морі,
Мабуть тому, що хмари цілий день.
Не видно сонечка в небесному просторі,
Напевно це того не до пісень…
Та годі, годі! І чого б це нити?
Повсюди радість, квіти і тепло!
То ж — сум об землю! І пора радіти,
В житті усім нам просто повезло,
Бо є життя, а книжку бачать очі,
Нам чути звуки та пташиний спів…
Виходить в небо Місяць серед ночі,
Пливе чарівний аромат із нив.
А руки вміють дарувати ласку,
У серденьку любов палка живе.
Земля дає чарівну диво-казку,
А десь здалеку музика пливе…
І все ми відчуваємо душею,
І бачимо красу навколо нас…
А ось і зорі в небі над землею,
Щоб усміхнутись й привітати нас…