А квіточка у небо так хотіла…
І полетіла б, от коли б могла…
Вона високе небо так любила,
Що стала ніжно-ніжно голуба.
Й тяглася на тоненькій ніжці
У голубінь небесну і ясну…
Й цвіла собі чарівно при доріжці,
І зустрічала радісно весну.
Безмежне небо милувалось нею,
Дивилось щиро на її красу.
І з першою вечірньою зорею
Їй дарувало щастя і росу.