Так ліниво й неохоче
десь далеко грім гуркоче —
починається гроза.

Хмари сунуть бруднуваті,
на вікно в моїй кімнаті
впала дощику сльоза.

Небо дуже посіріло
і в кімнаті потемніло —
дощ потоком потече.

Загримлять громи залізно,
небо чорне, небо грізне
блискавиця розсіче.

Я люблю спостерігати
крізь вікно в своїй кімнаті
блискавиці звідусіль.

Коли вітер не вщухає,
над садами піднімає
пелюсткову заметіль.

А кругом громи гуркочуть,
ніби всім сказати хочуть:
— Гей, прокиньтесь! Вже весна!

Дощик землю очищає,
соловейко заспіває,
бо прийшла весна ясна.

Поки я все уявляла —
чорна хмара геть розтала,
понеслась кудись.

Я грози не дочекалась,
в ліжко спатоньки зібралась,
як давно колись.