Хіба таке пробачити можливо?
Розруху, смерть, дитячий страх і біль?
Війну, що увірвалася жахливо
І в нас тепер стріляють звідусіль…
Хіба таке колись простити можна?
Коли ґвалтують матір і дітей?
Коли в тривозі день і нічка кожна,
А в хаті вже ні вікон, ні дверей…
Чи ж вдасться нам колись таке забути:
Під грудами знівечених людей?
Як голосочку рідного не чути,
І кожен день все більш гірких вістей…
Пробачити не можна, ні простити,
Ані забути навіть у віках…
У поколіннях буде біль ятрити
І житиме століттями в серцях…
Не можна ворогам їх зло прощати,
Їх лють і хижу ненависть до нас.
Нам треба з України їх прогнати
Гуртуймось, люди, бо настав вже час!