Я не натішилася літом… Відлетіло…
Воно пройшло, неначе мить одна…
А бути так щасливими кортіло,
Щоб радість ми спили усі до дна.
Але не вийшло, бо були тривоги
Повітряні й тривога на душі…
Кудись вели заплутані дороги,
А то пожежі, то біди дощі…
Когось втрачали і були в печалі,
І страх війни приходив нам у сни.
Питаємо Всевишнього: «Що ж далі?
Невже ще до наступної весни?»
О! Боже! Ні! Нам горя вистачає,
Скоріш до перемоги приведи!
І страху тінь на серденько лягає…
Вже досить людям горя і біди.
Тож дай натішитися нам красою,
Що осінь ще до краю принесе.
Туманом і краплистою росою
І хай від нас відійде лихо все.