Життя насправді — неймовірне диво…
Бо що не говори, а так і є.
Його прожити прагне всяк красиво,
Зробити радісним життя своє.
І добре б все, якби був мир в країні,
Тоді б спокійно й гарно всі жили…
І квіти б усміхалися дитині,
Усі б щасливі у житті були.
Та все не так, як ми того хотіли,
Бо йде війна у рідному краю…
На цвинтарях щодня ростуть могили
І чорний сум печать несе свою.
Бо в засвіти ідуть невинні діти,
І ті, хто не бажав нікому зла…
А їм би в цьому світі жити й жити,
Та мить життя у вічність відійшла…
А виродок тупий в кремлі радіє,
Йому «движухи» хочеться в житті.
Він зазіхати на чуже уміє
І море крові на його путі…
Він розважається «движухою» — війною,
І долями, яких загнав в пітьму.
Його ж біда обходить стороною,
Але чому, я справді не пойму…
Чого на людство страх він наганяє,
А сам живе у розкошах й теплі?
Чого його ніхто не зупиняє?
Де справедливість на святій Землі?