Де те добро, що в серці має бути?
Куди поділася любов, що гріє всіх?
Хіба про це можливо нам забути?
Чого Росія сіє в світі гріх?
Чому іде на цілий світ війною,
І ворога спинить нема кому…
Чому повинні жити ми з бідою
В неволі, в окупації… Чому?
А ворог ситий кожен день лютіє,
І хоче захопити все довкіл.
Він жах і смерть по всьому світу сіє,
І не шкодує ані міст, ні сіл.
Він мирних жителів, дітей вбиває,
Показуючи силу всім свою.
Й ніщо Росію кляту не спиняє,
А наші діти гинуть в тім бою…
І кожен день напруга наростає,
І кожен час біда на когось жде.
А ворог літаки вже споряджає,
Щоб не лишилося живих ніде.
Бо він у світі хоче панувати,
Хоч ради в себе вдома не дає.
І сіють смерть і страх його солдати,
А ворог пута для людей кує.
Яке ж це лихо, як війна лютує,
Надії й плани рушаться в людей.
Майбутнього вже більше не існує,
Лише повсюди тисячі смертей
І страх, неволя, голод і розруха,
І сльози горя серденько печуть.
Біда і смерть у кожну хату грюка,
І кулі градом по землі січуть…
Чого вам, люди, мирно не живеться
У затишку, в теплі і в чистоті?
Росія клята кулями плюється,
Їй не доступні радощі прості.
Бо там лиш п’янство і тупі розваги,
Немає миру в душах і в серцях.
В них ні над ким не має переваги,
Тому і сіють біль, біду і страх.