Дерева дружно оголили віти
І чорні, наче привиди, стоять.
Голівки сумно опустили квіти,
Хоч фарбами подекуди горять.
Та вже недовго їм палахкотіти,
Мороз вночі сердито засичить,
Замерзнуть і погаснуть квіти
Й краса кудись подінеться за мить.
Й зима холодна всюди запанує,
А замурує ріки товстий лід,
Завіями сердитими задує,
А на снігах виднітиметься слід.
То ж фарби переважно чорно-білі,
Та є своя краса в пейзажі тім.
Стоятимуть дерева задубілі,
Хмарки пливтимуть в небі голубім...
Мереживом не раз покриє іній
Усе навколо, наче у казках.
А в небесах заграє колір синій
І щира радість зазвучить в піснях.
Порадують усіх легкі сніжинки,
Що з хмар густих летітимуть не раз.
То ж і зимою є такі хвилинки,
Що будуть щиро радувати нас.