Страшна біда — Чорнобиль — чорна биль.
Тут згусток болю, смутку чорний дзвін.
І кожна згадка, то пекучий біль.
І людських доль гіркий-гіркий полин.

Була Земля — колиска для людей.
А зараз все закутала печаль.
На дні прийдешні й тисячі ночей
На землю чорна кинута вуаль.

Тут повні криниці́ і горя й сліз,
Запущена земля без добрих рук.
Он біля хати почорнілий віз,
Свій вік недовгий доживає крук.

Де сміх людський? Чом пісня не дзвенить?
Росте чорнобиль — вищий від колін.
Застиглий сум, а горе так струмить,
Що вистачить на кілька поколінь.

Найважчу ношу — цвинтарі приймуть,
Щоб зняти біль — немає слів таких.
Не в парки люди — до могил ідуть...
За що тяжкий спокутуємо гріх?

Росте чорнобиль — сліз гіркий пустир.
Дичавина наводить смертний жах.
Чого так плаче жалібно десь звір,
І пісню журно так співає птах?

Дзвоніте, чорні дзвони, кожну мить —
Душа і серце вирване з грудей.
Прийшла людина, щоб у світі жить,
Але життя тікає від людей.

А он малятко робить перший крок,
Щоб не упало — руку простягніть.
Нехай росте під сонцем між квіток...
Допоможіть йому, допоможіть!