Про інше б щось писала, та осінь не дає.
Вона мені шептала лиш тільки про своє.
Про липки золотисті і тихий шум беріз,
На склі струмочки чисті від дощикових сліз.
Ще про останні квіти, що гнуться від роси.
Про майже голі віти без листя і краси.
Про шовковисті трави і шапочки грибів.
Про клена без оправи, бо листя розгубив.
І ще про все на світі і тільки про своє,
Чого немає в літі, а восени лиш є.
Я слухаю уважно — таке бува з людьми…
А осінь йде поважно, простує до зими…
І я дивлюсь на осінь, сумую і сміюсь…
А в небі чиста просинь — ніяк не надивлюсь.