Є в осені щось дивне, незбагненне,
Словами усього не передать.
Щось поетичне, чарівне, пісенне…
Ну, а листочки з дерева летять…
Вони легенькі, майже невагомі
Танцюють з вітерцем осінній вальс.
Не піддаються сумові і втомі
Й байдужими не залишають нас.
А небо кличе, плаче і сміється,
Тривожить душу, часом веселить.
То осінь раптом казкою здається,
Що сумувати серцю не велить.
То срібними туманами проймає,
То золотом всміхається до нас.
То дощиком дрібненьким посіває,
А то погляне сонечком нараз.
І так краса ця в серце западає,
Десь там, глибоко, вогником зорить.
Потішитись красою закликає,
Бо швидко все минає, наче мить…