А кожне добре слово, справді — диво!
Воно дає політ душі, тепло…
Й весна до тебе горнеться щасливо,
Неначе холоду і суму не було.
І ти летиш, бо дивосвіт чекає
На добрість, щирість і любов палку.
А вся земля від квіточок палає
Й пташину чути пісню гомінку.
А ти несеш у світ чарівне слово,
В якому щастя, радість, доброта.
І світ тебе стрічає світанково:
Довкілля світле, стежечка в’юнка,
І гори, й ліс, і полечко зелене,
І блискітки на хвильках у ріці…
Усе таке чарівне, незбагнене,
А ти тримаєш квіточку в руці…
І промовляєш ніжно добре слово,
Яке несе всім щастя і тепло…
Й стає на серці світло, веселково,
Бо дивослово раптом ожило
Й світити щиро людям узялося
І підняло у небо голубе.
Бо добре слово (так вже повелося)
Завжди підносить до небес тебе.