Я мрію формулу якусь знайти,
Щоб про хороше думати постійно.
І кожен день до радості іти,
А не блукати в думах безнадійно…
Бо тільки й чуєш, що іде війна,
І на щиті везуть бійців додому…
Свій бал у нас справляє Сатана,
А людям горе на шляху земному.
Від дум отих йде кругом голова
І дні ясні стають темніші ночі…
Але ж, людино, ти іще жива
І треба, щоб думки були пророчі
Й хороші, світлі, бо прийде пора,
І щастя в рідному краю настане.
Впаде з плечей думок страшних гора
І сонечко із чорних хмар прогляне.
Тому не треба думати про зло,
Щоб у життя його не притягати…
Подумай, як тобі ще повезло,
Що вороги не зруйнували хати,
Що ти ще ходиш, бо здоров’я є,
При пам’яті, при мудрості і силі…
І маєш сонце у душі своє,
Навколо квіти є і люди милі…
Тож формулу я, мабуть, все ж знайшла —
Це дивуватись усьому земному!
Красі, що вранці в росах ожила,
То дощику, то сонечку ясному.
І у душі своїй нести тепло,
Любов і добрість, та хороше слово,
Щоб щастя раптом всюди ожило
І стало всім на серці світанково!