Я зроблю калинову сопілочку
Щиру пісню ясну заведу.
По зеленій травичці, по зіллячку
Я дитинство своє проведу.

Бо ж воно вже до мене не вернеться,
Може лиш коли-небудь у сни.
А до інших дівчаток пригорнеться
Й поведе до п’янкої весни.

Це вони по лужку тепер мчатимуть —
Безтурботні, веселі, ясні…
Квіти в росах в віночки вплітатимуть
І співатимуть щирі пісні.

Ну, а я по весні і по юності
Буду власні топтати стежки.
Ой, дитинство моє, квітковрунисте,
На які ж ти пішло бережки…