Дивлюсь на хлопчиків, їх вже немає…
А на світлинах радісні вони.
Ось ніч відходить і уже світає,
Багато буде в світі дивини,
Та душі їхні в небо відлетіли,
Вони не стрінуть вже нового дня.
А як же жити всі вони хотіли,
Не захистили їх ні шолом, ні броня…
Пішли у вічність за свою країну,
Без страху, без вагання в бій ішли.
За всіх нас й ненароджену дитину…
Вони найкращими і мужніми були.
І сповнені серця їх добротою,
Вони б обняти цілий світ могли.
Але їх долі стрілися з війною…
Вони так мало в світі прожили.
А їм би ще кохати, жити й жити,
Й летіти в мріях у ясні світи,
Своїм дівчатам дарувати квіти
Й за руку діточок у світ вести…
Але війна життя у них забрала,
Й до матерів повернуться лиш в сни.
Війна життя і щастя розстріляла —
Тож ангели у небесах вони.
А їм би жити… Жити і любити,
Співати, на побачення іти.
Для матерів, їх найдорожчі діти
Пішли у вічність, в засвіти-світи…