А я гублюсь, не знаю, що сказати,
Як хтось до мене рота розкрива,
Бо хоче наглість власну показати,
Випльовує із уст страшні слова…
І чорне зло, як неміч виливає,
І ненависть страшну до всіх несе.
І через голови усі переступає,
Як, ніби, їм дозволено усе.
А я не вмію нагло відсіч дати,
Щоб тій людині мову відняло.
А добрим словом не переконати,
Коли у чорнім серці люте зло.
Тут доброта і мудрість не впливає —
Людина звикла бути у багні.
То ж негатив на всіх свій виливає,
Вкриває чорнотою дні ясні.
Я не люблю нахрапистих. Не знаю,
Чомусь для мене люди ці гидкі.
Бо я в своїй душі любов плекаю,
Для мене добрі люди — всі близькі.