Сьогодні ніч у нас була страшною,
На сплячий люд підряд летіло все.
Московія з завзятістю тупою
Жбурляла й думала, що рознесе
Столицю, Харків і малі містечка,
І всіх людей, які ще тут жили…
Страхів і болю потяглась вервечка,
Бо люди у ліжках своїх були
Й дивились сни про весни і про квіти,
Та смерть раптова обірвала сни.
І під руїнами лежать батьки і діти
У самий розквіт ніжної весни.
Який це жах… Цього не передати.
А з-під завалів чути ще дзвінки…
Комусь, мабуть, ще дзвонить син чи мати
І сподіваються на зустрічі, таки…
О! як це страшно… Важко зрозуміти
Для чого орки почали війну?
Невже й вони самі не хочуть жити,
Любов відчути в цю п’янку весну?
Для чого війни? Нащо людям лихо,
Коли у світі стільки є краси?
Як всюди лад, спокійно скрізь і тихо
І соловейка чути голоси…
Для чого смерть нести в чужу країну
Та руйнувати села і міста,
І рай перетворити на руїну —
Загадка віку зовсім непроста…
Московія не доросла до миру,
Орда купатись хоче у крові…
І їм за сміх розрушити квартиру,
І бачити, як мучаться живі…
Орда проклята! Хай вам повернеться
Все зло, яке до нас ви принесли.
За все вам заплатити доведеться —
Ви нечистю і є й завжди були.