Ну, от і дні листопадо́ві
Такі зажурені, сумні.
Листочки по воді вербові,
Малі кораблики чудні,
Пливуть удалеч за водою,
Гойдаються, немов живі.
Важкою осінь йде ходою,
По росяній м’якій траві.
Останні тижні доходити
Їй треба, ну, а там зима.
То ж важко, ну, а що робити,
Якщо вже й листячка нема.
Щоразу холодніші ранки,
Туман, мов сіра пелена.
Відкрию на вікні фіранки,
Хай сірість йде з мого вікна.
Хай в хаті буде світло, ясно.
Й на серці радість оживе.
І все гаразд, усе прекрасно,
Та хмара дощова пливе
І дрібний дощик накрапає,
Ну, що ж… Прийшла його пора.
У листопаді так буває.
Та дощ — це тільки доля добра.