До чого мудрий мій народ дожив
Осінній дощик капає дрібненько,
Все миє чисто та наводить сум.
Ще надворі все квітне скрізь гарненько.
А от на серці є багато дум…
Про все на світі думи ті рояться,
Про себе, про дітей, про рідний край.
Й чи мрії гарні ще у нас здійсняться?
Чи буде так, як є вже зазвичай?
Чи гірше? Але ж хочеться польоту,
Життя-буття без стресів і проблем.
Щасливого для всіх нас повороту…
На все ж, що є ми дивимось з жалем.
Бо все не так якось у нас в країні,
Все покотилось схилом й далі мчить…
І не комфортно жити тут людині,
Та й просто неможливо далі жить…
Бо скрізь брехня, корупція, безправ’я…
І почалось безглуздя це з верхів.
Потрапили в коловорот безслав’я.
До чого мудрий мій народ дожив?
А все тому, що ми байдужі стали,
До волі потяг втратили й порив.
Та думати й боротись перестали,
А ворог взяв реванш й перехитрив.
Й тепер радіє, робить все, що хоче,
А патріота, ватажка нема у нас.
Над нами ворог кпинить і регоче,
А ми впустили той, потрібний час.
І чи повернемось? Тож як сказати?
Народ насправді дуже збайдужів…
Він проміняє воленьку на свято,
Та й голову давно вже опустив…