Додому повертаються лелеки,
До рідних гнізд, що ждуть уже давно.
Летіти важко, та і так далеко,
Але ж летіти треба все одно,
Бо їх чекає рідне щось, незриме,
Та миле серцю, дороге, своє…
Воно через усі моря нестиме.
І в тому, мабуть, сила й доля є.
Бо ця земля лелек і народила,
Дала красу та і саме життя.
Вона поставила усіх на крила,
Тому нема у птахів забуття…
Вони летять на ці поля квітучі,
Де тиха річка стрічкою пливе.
А в небесах хмарки непосидючі,
Щемлива пісня у лісах живе.
Де болота дають усім вологу,
А осокори аж під небеса!
Тому й долають птахи цю дорогу,
Бо дорога і рідна тут краса.
Та й землю цю ні з чим не порівняти,
Тут вперше все — долини і поля…
Тому сюди і хочеться вертати,
Бо рідна це і дорога земля.