Чому людині знати не дано,
Що у житті попереду чекає?
Нам же не байдуже, не все одно,
Яка біда чи радість нас спіткає.
А от не знаємо напевно ми,
Що там, у майбутті в нас буде…
Та прагнемо всі вийти із пітьми,
Бо ми свідомі, у житті ми люди.
Та кожен раз стає щось на путі,
Непередбачуване й неприємне.
Трапляється й прекрасне у житті,
Як от кохання трепетне, взаємне…
Та миті творчості і визнання,
І зустрічі, й слова привітні, щирі.
Краса навколишня, нові знання
І щастя жити в радості і в мирі
Усе буває, як не покрути…
Та ліпше, мабуть, наперед все знати,
Як краще йти, щоб досягти мети,
В обставини страшні не попадати…
Та все ж підказки у людини є,
Щось нас веде, а щось застерігає.
Та бачення у кожного своє
І хтось на це уваги не звертає…
Тож власну долю творимо самі:
Бо як постелиш, так і будеш спати.
Хтось може опинитися в ярмі
Поганих звичок, в темені блукати…
А інші прагнуть в доброті іти,
І перш подумати, як щось зробити.
Й своє життя не нанівець звести,
А мудро, чесно і правдиво жити.