Ми відддали усе, що вимагали:
І зброю атомну, і літаки…
Нічим Росію не провокували…
До волі нам зложилися зірки.
І ми раділи! Як же ми раділи —
Нам волі засвітилася зоря!
Ми більше віддали, як ви хотіли,
Та є в нас гори, ріки і моря,
І воля, що нарешті засвітила,
Як сонце правди, мудрості, тепла…
Душа ж до волі пташкою летіла,
В нас не було ні заздрощів, ні зла…
Лише п’янка свобода, наша воля,
Яку народ оспівував віки.
І врешті ми ішли до свого поля,
Над нами Бог і небо, і зірки.
Ми рідне поле хлібом засівали,
В науці відкривали всі путі,
Ми Україну власну будували
Й щасливі всі були в своїм житті.
Та вороги від заздрощів синіли,
Бо панування втратили своє.
Тож повернути все назад хотіли
І зруйнувати все, що зараз є.
Та намагались й далі керувати
І скаженіли, як дурні хорти.
Тому рішили нас завоювати,
Війною лютою на нас піти.
І от війна палає в Україні…
Нема вже сіл, розрушені міста…
Але народ незламний, ми єдині,
Хоч доля наша дуже непроста.
Бо скрізь могили, сиротами діти,
Ті, хто лишився зараз без житла…
І хто підкаже, як нам далі жити,
Щоб зберегти краплиночку тепла…
У світі ЗЛО на троні… Що й казати…
Немає правди. В засвіти пішла?
То як же далі в світі існувати,
Коли немає сонця і тепла,
А всюди зло, все темінь поглинає,
Братерства й дружби в світові нема.
Брехня і злоба світом заправляє,
В серцях вождів лиш холод і зима.
І сила зла всім світом управляє,
А людяності наче й не було…
Що буде далі? Що? Скажіть, хто знає?
Невже у світі переможе зло?
Я ж хочу миру, щастя і любові,
Бо я людина на святій Землі.
Хай вся Земля засвітиться в обнові,
А люди будуть а щасті і в теплі.
Допоможи нам, Боже, все здолати,
В серця людей вернути доброту,
Любов і людяність, щоб світлу душу мати,
Щоб зрозуміли істину просту,
Що стане світ прекрасним від любові,
Від доброти та чуйності, тепла.
Хай усмішки засяють веселкові,
Щоб Раєм ця Земля для всіх була.