Дощ — це для суму не причина,
В природі хай собі дощить.
А жити має так людина,
Як ніби сонечко блищить!
Й життю, й пісням новим радіти,
І всім захоплюватись ще.
І весело, та світло жити,
Під хмарами та під дощем.
Бо дощик може й затягтися,
Життю ж відведена пора.
Тому до справ мерщій берися,
Бо ж все у цьому світі гра,
Усе приходить і минає,
Й саме життя — це мить одна.
Людина ж жити гарно має.
А дощ? Це не його вина,
Що вам не хочеться співати,
А сум у серденько іде.
Дощ може йти і перестати…
То ж настрій де подівся? Де?