Хмара не пускає сонечка ясного,
Плаче сірий дощик, сіє навмання.
Заховалось сонце, сумно нам без нього,
Де й поділась радість весняного дня.

Нанизав на гілля дощик намистинки,
Кожна з них чарівно сріблом виграє.
А в саду розмокли клумби і стежинки
Ще й поміж деревами сум собі снує.