Дощить, дощить… В дворі туманно й сиво…
Це осінь на порозі вже стоїть.
Хоч мокрі квіти, але так красиво —
Дощу краплинка в пелюстках блищить.
По жовтому листочку дощ стікає
І падає, щоб землю напоїть.
У сивім небі пташка не літає —
Осіннє листя де-не-де летить.
Несе погода спокій із собою,
Казкову мрію і якусь печаль…
І я чомусь сумую за тобою,
Та зустрічам не збутися, на жаль.
Чи то нас, може, осінь розлучила,
Чи то дощі, що сіро розлились…
Чи від води так обважніли крила,
Що ми у небо більш не піднялись...
І лише згадка іноді спливає,
Мов промінець від сонця залетить…
Та часом дощ осінній нагадає
Про давню, майже позабуту мить.