Думки похмурі сил не додають,
А нищать душу. Ну, і як тут бути?
Коли вони з усіх щілин повзуть,
Їм не завадити, не стерти і не здути.
Й хорошого чомусь нема ніде…
Хоч правда ще буває, але мало.
А зло за руку інше зло веде…
От якось так. Цього лиш бракувало…
Я про хороше думати спішу,
Щоб якось трохи душу збадьорити.
Побачу гарне щось, про те й пишу,
Бо як без доброти у світі жити?
По переходу хтось на інший бік
Іде, не кваплячись, не поспішає.
Ось допоміг бабусі чоловік,
Нести продукти хлопчик помагає,
Бо мамі важко. Гарне щось сказав,
Всміхнулась мама й радістю аж сяє.
Хтось руку вчасно іншому подав…
Уже й добро повсюди розцвітає…
І на душі приємніше у мить,
Бо доброта — це та велика сила,
Що заспокоїть, коли щось болить,
Й надасть людині дивовижні крила.