Свою роботу я завжди любила
І віддана їй все життя була.
Дітей у школі я пів віку вчила
Та добре, мудре, світле їм несла.
Вони ж ішли малесенькі до школи
Від мами й тата вперше у житті.
Їх зустрічало знань широке поле,
Їм вибрати належало путі…
Ну, а спочатку вчитися читати,
Писати й рахувати вміти все.
Щоб в цьому світі мудрими зростати…
А час так швидко всіх кудись несе…
Не встигла і набутися я з ними,
А діти виросли й знайшли свої путі…
Зросли вони всі добрими, ясними,
Вони для мене кращі, золоті!
Себе відкрили і сім’ю створили,
Працюють, творять власне майбуття.
Летять у світ, бо мають дужі крила.
І я щаслива. Ось таке життя.
А я щаслива, бо усіх навчила
І вклала в душу крапельку тепла.
Я їх усіх всім серденьком любила
І їм без краю віддана була.
Думками часом знов до класу лину,
Де рідні дітки, гарні, чепурні…
Й обняти кожну хочеться дитину,
В їх очі подивитися ясні...
Я всіх люблю!