Робота в школі у знаки далася,
Та й пів століття — це не рік, не два…
За ці роки я з школою зрослася…
Й це не прості і не гучні слова.
Та й як від школи відступити можна?
Як там весела й щира дітвора!
Та думка закрадається тривожна
І висловити все прийшла пора!
Бо ж сталь гартується в вогні, відомо!
Людина ж у труді — це знають всі…
Сьогодні ж змАлюєм дітей свідомо
Не ростимо їх в творчості й красі,
І не привчаємо дітей до праці…
Хоч це питання дуже непросте.
Підносимо усі дари на таці,
І кажемо: «Нехай ще підросте!».
І от дитя росте, права качає!
Вести себе не вміє до пуття,
Та й де береться хліб воно не знає…
Яке його чекає майбуття?
А потім крик: «Це школа винна!»
А де були батьки, скажіть мені!
Душа у всіх трудитися повинна,
Щоб дні прийшли хороші і ясні…
До дисципліни ви дітей привчайте,
До творчості, щоб в праці ті росли.
І про обов’язки їм нагадайте,
Щоб мудрими вони в життя ішли.