Душа
Душа… Поняття дуже загадкове
І совість теж поняття непросте.
Містичне кожне трішечки, казкове,
Бо неможливо бачити, проте…
Їх треба визнати, щоб легше жити,
Бо в невідомості є таїна.
І робиш, і живеш, щоб не грішити,
І чашу п’єш гірку свою до дна.
І хрест несеш покірно і безмовно,
Щоб та душа колись у рай пішла…
Хоч завжди думка б’ється невгамовно,
Чи є душа? І чи колись була?
Як довести нам душ тих існування?
А совість теж сьогодні не в ціні.
Побачить душу є палке бажання,
Та не вдалось нікому це й у сні…
Ми віримо, хоч довести не можна.
Генетика! Й закладена давно.
Живемо, як билина придорожна,
Хоч дехто так живе, як у кіно…
І розбери, чи є у нас ті душі,
Чи є та совість, чи її нема…
Хтось бульбу їсть, хтось в шоколаді груші…
От вічного життя в усіх нема…
Хоч як би не хотів, не запирався,
А час прийде, спіши чи не спіши…
Ніхто ще з того світу не вертався
І з совістю, й з душею, й без душі…