Дітей спостерігати треба вчити,
Захоплюватись, бачити своє…
А головне свій рідний край любити,
Це найцінніше, що в людини є.
Для кожного це той куточок раю,
Де сонечко всміхнулося тобі,
Його ніхто в житті не вибирає,
Та небеса там ніжно голубі
І дивовижна чарівна травичка,
І джерельце, і стежечка в’юнка…
І чиста-чиста та м’яка водичка,
Та хата серцю мила і близька.
Світанок ніжний, що умивсь росою,
І мова рідна в серце проника…
А все навколо сповнене красою,
Й вербичка кожна рідна і близька.
І липа диво-цвітом всіх милує,
Над квітами метелики рясні.
Природа рідна серденько чарує,
А ночі тихі, зоряні, ясні…
І все це дітям треба показати,
Відкрити серце щире для краси.
З природою їх треба поєднати,
Щоб вміли чути шепіт, голоси,
Щоб вміли бачити і відчувати
Й любов до краю в серденьку цвіла.
Їх треба вчити світ цей пізнавати,
Щоб в них душа чутливою була.
Бо як душа квітучою в них буде,
То все в житті в них буде до пуття.
Ніхто ніколи край свій не забуде
І землю ту, яка дала життя.