Надія Красоткіна

А—Я

Живе людина і не знає долі

Живе людина і не знає долі,
Що там її чекає вже за мить…
І де біда зустріне: в небі, в полі?
Тому, мабуть, отак душа болить…
Сідали ж у літак і всі раділи,
Додому чи в гостину хтось летів…
А піднялись і смерть свою зустріли,
І все скінчилось, ніби то й не жив.
Трагічно, страшно, боляче безмежно,
Бо вже назад нічого не вернеш…
Поводились всі дуже обережно,
Але біда усіх догнала все ж…
І от усе… Десь музика лунає,
Десь щастя просто ллється через край.
А от когось сира земля приймає…
Тож власну долю ти піди і взнай…
Ніхто не знає, де впаде, де встане.
Бо майбуття заховане від нас.
І де тебе лихий той час застане,
Чи піднесе до слави добрий час…
Нічого передбачити не можна,
А тут була одна біда на всіх…
Страшна подія, жах і вість тривожна,
І пекло, що відкрилося для них.