Живу, як є. А більшого й не треба,
Милуюсь сонцем, синявою неба,
Веселкою захоплююсь ясною
І запашною, ніжною весною.
Її цвітінням, змінами швидкими,
І зорями далекими й близькими,
Та місяцем, що з хмари випливає…
І ця краса мене щоразу окриляє,
Дає натхнення, щастя, радість жити.
Ну, як таку красу та й не любити!
На що не глянь — все гарне і предивне,
Захоплююче, радісне, чарівне.
Уся природа світла, веселкова,
Прекрасна, ніжна й дуже загадкова.
І кожен раз щось пізнаєш нове,
В природі завжди загадка живе.
Щоб описати — не знайдеш слівця…
Природу не пізнати до кінця.
Вона цікава людям в кожнім віці:
Малим і літнім, в тім нема різниці.
Вона для всіх одна, як рідна мати,
Її потрібно просто шанувати
І тішитись, любити й берегти, вивчати,
Красу всім серцем люблячим приймати.