Я так не хочу, щоб війна тривала,
Я миру хочу, щастя і тепла.
Життя вже у скількох вона забрала,
Скількох вона в могилу завела?
І скільки бід вона ще пророкує,
Ще скільки сліз у тій війні проллють?
Чого вам, нелюди, в житті бракує?
Вони не знають, а в атаку йдуть…
Покликані стріляти, руйнувати,
Вони не бачать радості й краси.
Позбавлені любові, йдуть вбивати
Без жалості… О, Господи, спаси!
Земля вже плаче від страждань і болю,
Здригається від вибухів земля.
Як краплі крові — маків цвіт по полю,
Бо кров’ю вже насичені поля.
Наш чорнозем… На ньому б хліб ростити,
Щоб люд ніколи в голоді не жив…
А нам би всім у добрім мирі жити,
Щоб кожен один одного любив…
Не треба нам планету плюндрувати,
Не треба нам ні сльози, ні жалі…
Не треба нищити, страждати, убивати…
Живімо в мирі, люди, на Землі!